This is a translation of Cobblestone – Ukraine into Ukrainian. It got originally posted here.

Україна – це ще одна країна з перехідною економікою. Вона дуже подібна до Росії, але також подібна до Європи або, скажімо, ЄС. Зрештою, мабуть, тому вона і стала зоною конфлікту.

Я в’їхав на територію України вже майже в сутінках і перші 50 кілометрів я не відчув жодної різниці. Ліси і річки були такими самими, як і в Росії. Коли я вже приїхав у Новгород-Сіверський, було темно і холодно. Я почав пошук житла, але коли знайшов, то мені сказали, що всі кімнати зайняті. Так було і з іншими готелями, але зрештою одна жінка дозволила мені переночувати в кімнаті для персоналу.

Одне стало зрозуміло одразу: Україна була найдешевшою з усіх країн протягом цієї мандрівки, навіть дешевшою, ніж Індія чи Непал. Кімната в готелі, як правило, коштує 3 євро за ніч, але зі зручностями і у відповідності до європейських стандартів. Те ж саме і з їжею . Смачні бургери з картоплею фрі або тарілка пельменей коштують навіть менше одного євро.

ЧернігівЧерез декілька днів я приїхав у Чернігів, розташований на північному заході від Києва. Чернігів має багато гарних церков та майдан у радянському стилі. Я відчув себе майже як вдома завдяки великій кількості магазинів, кафе і ресторанів. У Москві вони теж були, але то аж занадто велике місто.

Через два дні я приїхав у Київ. Я зупинився у Надії, подруги Артема. Її хлопець Алекс із Росії, але він воював за Україну і зараз не може повернутися додому, оскільки його буде заарештовано. У мене з ним були цікаві дискусії.

Спершу Алекс купує пляшку горілку. Але, як я вже казав, я не дам себе знову обдурити. Наступного ранку Надія показує мені Київ. Алекс теж хотів з нами, але йому зле після вчорашнього. Так-так, горілка. Потрібно знати свою межу! Надія виросла в Києві і добре знає місто. На фото Майдану видно вулицю зліва, яка піднімається уверх і проходить під мостом. Саме тут було протистояння три роки тому. Фото усіх людей, які тоді загинули, розміщені на правій частині вулиці. Я пам’ятаю кадри з новин: дерево, за яким укривалися двоє людей, раптово в одного потрапляє куля і він падає ліворуч. Мертвий. Це дивне відчуття, коли ти проходиш повз це дерево, і ці кадри миготять у тебе перед очима.

Але тепер все виглядає як завжди. Люди на вулицях. Можливо, трішки більше військових, ніж завжди, але то тільки біля урядових будівель і певних інших місць.

Майдан, КиївКиїв дуже гарний, тут не тільки багато старовинних будівель, але й багато парків та навіть є ліс, оскільки місто розташована між пагорбами. Надія показує мені багато відомих будівель, вона любить своє місто.

Як ви бачите, країна стає ще більш проєвропейською. Немає вже тих великих майданів і пам’ятників Леніну. Київ з річкою Дніпро та своєю архітектурою мені дуже нагадує Будапешт. Коли ми вперше відвідали Будапешт, мені здавалося, що я дуже далеко. Тепер відчуваю, що я вже поруч.

Моя улюблена церква КиєваЯ продовжую свою подорож після двох ночей в Києві. Увечері я приїжджаю в Макарів. На карті не показує, що тут можна зняти житло, але місто виглядає достатньо великим, тому я починаю розпитувати людей. Я зустрічаю гарно одягненого чоловіка і запитую у нього. Він дуже хоче допомогти і переходить на німецьку мову. Коли ми спілкуємось, поруч проходить пара і запитують у мене німецькою, чи могли б вони допомогти. Бачите, ось про цю трансформацію я й кажу. Все більше і більше людей говорять англійською або німецькою. Також кожен володіє російською.

Ірина, Арсен і Анаталій – кожен хоче допомогтиЦе все закінчується моєю вечерю з Іриною та Арсеном, які є надзвичайно доброзичливими людьми. Ірина працює в інституті Ґете, тому вона добре володіє німецькою. Арсен займається розробкою програмного забезпечення, так само, як і я. Я зупиняюсь в готелі у кімнаті для шести осіб, але оскільки зараз не сезон, у мене таке враження, що це мої власні апартаменти: ванна кімната, гостьова з диваном і телевізором, а також дві спальні кімнати. Щойно я закриваю очі, то відразу ж засинаю.

Наступного дня я стою на перехресті у місті Радомишль, коли хлопець на велосипеді махає мені рукою. Це Олександр, місцевий політик і велоентузіаст. Він запрошує мене на каву і потім проїжджає зі мною 20 км. Взагалі, це він організував знесення пам’ятника Леніну три роки тому у місті Радомишль, а також він сприяє розвитку маршруту ЄвроВело-4, який буде проходити від Атлантичного океану аж до Києва.
ЄвроВело-4
Взагалі-то, починаючи від Києва, я їду за маршрутом ЄвроВело-4. Це буде моїм маршрутом аж до Німеччини. Починаючи від Москви, я все придивлявся, щоб побачити такий знайомий вказівник, який також означає, що я вже не маю переживати і думати про те, якою дорогою їхати. Але, на жаль, таких вказівників не було. Маршрут є тільки спланованим, але ще не реалізованим.

Олександр і яОчевидно, що більша частина маршруту ЄвроВело-4 ще не була реалізована. Принаймні, на сході. Це погана новина для мене, але Олександр намагається змінити цю ситуацію. Я чув, що маршрут також не був реалізований в Польщі. Можливо, в Чехії…

Я продовжую свій шлях і зупиняюсь на ніч в Полонному. Це маленьке містечко лише з одним кафе, але це кафе дійсно гарне: з піцою, бургерами, тістечками, коктейлями, розливним пивом та багатьма відвідувачами. Мені це кафе настільки сподобалось, що я вирішую зупинитися ще на ніч, коли я бачу, що на наступний день іде дощ.

Коли я вже нарешті продовжую свій маршрут далі, покриття дороги стає якіснішим і після дня відпочинку здається, що у тебе з’явилася нова пара ніг. Я хочу доїхати до Дубно, до якого 170 км, тому намагаюся їхати швидко. Ідеальна дорога, добре накачані колеса. Їду швидко. За 40 км перед Дубно я з’їжджаю з дороги. Далі замість покриття лише булижник. Українці люблять булижник. Він тут повсюди. Не тільки у містах. Інколи ти їдеш півдня по вузьким, сільським вулицям з булижником і складається враження, що ти скоро приїдеш в Рим.

Мої колеса пригають і зрештою моє заднє корейське колесо не витримує. Ламається одна спиця, а потім іще одна. Колесо починає хитати по декілька сантиметрів в кожну сторону. Мені доводиться зняти гальма, щоб продовжити поїздку.

В той самий час настає справжній європейський осінній буревій, який відштовхує мене назад. Лишається лише десять кілометрів до Мізоча – наступного міста. Але місто, мабуть, занадто маленьке для веломайстерні і на карті також не видно готелів або квартир, але, можливо, там можна було б сісти на автобус до Дубно. Захід сонця і я лише у трьох кілометрах від міста, дорога повертає і тепер вітер дує збоку. Потім спуск. Майже доїхав. І тут раптово: бах! Вибухає заднє колесо. І відразу ж здувається. Мені доводиться штовхати велосипед до центра міста, коли вже настає ніч.

Я запитую, чи в місті є готель. Але ні, тут його немає. Я запитую у людей, чи я міг би зупинитися в когось на ніч. Один чоловік розуміє мій натяк. У нас була купа проблем в Середній Азії, і приємно те, що коли твої проблеми стають дійсно серйозними, то завжди знаходиться хтось, хто тобі допоможе.

Я провів цей вечір з трьома дотепними українськими чоловіками та їх не менш дотепними дружинами.

Чудові люди – Мізоч, УкраїнаНаступного дня вони допомогли мені відремонтувати велосипед. У місті навіть є маленький магазин, який продає велосипедні спиці. Не зовсім тієї довжини, яка мені потрібна, але достатньої. Моє колесо перестало хитатися і я також знайшов причину, чому вибухнула камера: маленька частина металу від гальма весь час терлася об камеру і в результаті загострилася, як бритва. Це і було причиною вибуху камери в Монголії і Росії.

Велосипед знову в порядку, але буревій ще не закінчився. Деякі дерева попадали на дорогу, гілля від дерев літає по полю. На жаль, мені доведеться їхати через поле, де взагалі немає лісу, який міг би мене прихистити.

Але, не дивлячись ні на що, я доїжджаю до Кременця і наступного дня їду далі в Почаїв. Нарешті буревій закінчився. Але за декілька кілометрів до Почаєва колесо починає хитати знову. Так, як і в Сеулі, спиці знову розхиталися.

Мене запитували, чого мені бракувало протягом цього року в дорозі. Я можу відповісти на це питання зараз: німецької якості.

Стає ніяково від думки, що у корейський веломайстерні не змогли як слід затягнути спиці. Навіть на індійському велосипеді за 50 євро спиці не розхиталися після 6000 км на переважно асфальтованій трасі. Колесо просто не було зібрано як слід. Я відпочиваю в Почаєві, в якому, між іншим, знаходиться величезний монастир.

Почаїв

ПочаївЩо далі? Ходять маршрутки, але вони не можуть взяти мене з велосипедом. Наступне місто Радилів, приблизно у 25 км звідси. Я вирішив їхати туди велосипедом, навіть якщо це буде означати, що мені потім доведеться викинути колесо. Я міг би там сісти на потяг до Львова і купити у Львові нове.

Після декількох кілометрів я повільно обганяю літнього чоловіка на велосипеді. Він мені посміхається і якимось чином я відчуваю, що йому подобається їзда на велосипеді. Так і є. Ми ще трішки розмовляємо і я розказую йому про своє заднє колесо, яке вже розпадається. Він каже, що це не проблема і що він може його відремонтувати. Я не зовсім впевнений, чи він розуміє, що мається на увазі, але як виявилось пізніше, він веломеханик на пенсії. Який збіг!

Володимир на німецькому алюмінієвому велосипедіДоки ми приїхали, його дружина вже приготовала вечерю. Пізніше він мені показує свою веломайстерню і за дві години він заміняє п’ять з шести спиць і міцно затягує всі інші. У нього не було нових спиць, тому він зняв їх з іншого колеса, яке лежало поруч, говорячи, що вони зроблені в Німеччині, а тому не зламаються. Це правда.

Володимир ремонтує моє колесо у своїй веломайстерніІ нарешті мої останні 120 км до Львова. Я так багато чув про це місто, ще навіть тоді, коли заїжджав в Росію з Сибіру. Воно дійсно гарне. Одного вечора я вечеряв в узбецькому ресторані с фотографіями Бучари та Самарканду на стінах. Гарні спогади. Мені подобається, що Україна має цей зв’язок з колишніми радянськими країнами, але також з країнами Центральної і Західної Європи.

ЛьвівЯ пробув у Львові три ночі, перед тим як продовжити свій шлях далі в напрямку Польщі.

Новонародження*

Ви чули про семінари новонародження? Я думаю, їх винайшли в Америці. Ви приходите на семінар, на якому стимулюють процес народження, через який ви маєте пройти знову і який мав би змінити ваше життя на краще.

Я думаю саме таким чином я міг би описати останні 80 км до кордону ЄС. Знову осінній буревій. Знову град, дощ і температура близько 0°. Ніби мені потрібно пройти процес набуття громадянства ЄС вдруге. Коли я нарешті доїжджаю до кордону після заходу сонця, я настільки виснажений, яким я був лише декілька разів на протязі усієї поїздки.

Не дивлячись на те, що митниця і перехід кордону організовані досить професійно і те, що ЄС виглядає, як фортеця ззовні, все проходить досить нормально. У мене перевірили деякі мої сумки. І потім я заїхав в ЄС.

Мені дуже сподобалась Україна. Одна з причин – це тому, що в Україну не потрібно робити візи. Я нарешті відчув, що можу розслабитися. Я цього не усвідомлював під час поїздки. Але зараз усвідомлюю, наскільки непростою була поїздка. Завжди перевіряєш, чи ти можеш доїхати вчасно. Завжди сподіваєшся на те, що не буде проблем з велосипедом за декілька кілометрів від кордону.

Але найбільше в Україні мені сподобалися люди. Можливо, тому, що вони завжди мені допомагали, коли я потребував допомоги. З першого ж дня я помітив, що люди тут дуже гостинні і відкриті. Вони багато посміхаються. Також я хотів би виділити наявність сильних громад в містах та селах. Загалом, я вважаю, що нам потрібно уважніше придивитися до цих країн, щоб зрозуміти німецьку історію. Люди з Західної Німеччини вважають, що вони знають, що і як потрібно робити і що люди зі Східної Німеччини мають їх просто наздоганяти. Це не так. Демонізація Росії і недооцінення значення східноєвропейських країн, можливо, спрацьовує на політичному рівні, але комунізм в собі містить набагато більше, ніж політики можуть розказати. Я вважаю, що важливо зрозуміти ці країни, аби зрозуміти останні тенденції в Європі. Але моя стаття не про політику.

Мені дуже сподобалися українські страви: найвідоміші з них, напевно, борщ і пельмені, але також мені сподобалися високі стандарти і те, що деякі страви схожі на страви з центральноєвропейської і південноєвропейської кухні. У багатьох кулінаріях продаються смачні тістечка і випічка, а також майже в кожному магазині є нескінченна кількість печива та цукерок, які ти ще ніколи не пробував.

Україна підготувала мене до в’їзду в ЄС. Я впевнений, що одного дня ця країна теж буде частиною Союзу.

Прощавай, Україно. Дякую за сюрприз!

З оригіналом статті та іншими велоподорожами Вольфґана можна ознайомитись тут.

__________________________

*форма психотерапія, яка включає в себе специфічну систему дихання для симуляції народження